10 вересня 2007 р. — Вечір пам’яті отця М. Сулятицького

У вересні 2007 року минуло 30 років з дня смерті нашого земляка отця Михайла Сулятицького (1894 – 1977), незламного проповідника Христової віри, інтелігентної і ерудованої людини. З цієї сумної нагоди в актовій залі Середньоберезівської ЗОШ І-ІІІ ст. за участю правлячого єпископа Коломийсько-Чернівецької єпархії Миколая Сімкайла, священиків Березівського деканату отця-декана Романа Шкабрія, отців Ігоря Полюка, Миколи Мединського, Дмитра Погорілого, Володимира Прокіпчука, Василя Боднарука, а також отця Петра Голінея з Делятина в присутності великої кількості жителів Березовів відбувся вечір пам’яті незламного священика.

Учні 5 класу Геник Василь Ігорович, Геник Василь Михайлович, Клим’юк Ганна, Космачук Іван, Симчич Лідія, Скільські Оксана та Микола, порівнюючи життя отця Михайла із горінням вогника, поклали свічечки пам’яті перед його портретом, а першокласник Симчич Михайло з натхненням прочитав «Молитву до Ісуса». Ведучі вечора викладач Івано-Франківського медуніверситету Микола Сулятицький та заступник директора Середньоберезівської школи Марія Симчич повели присутніх сторінками життя вірного служителя УГКЦ, даючи можливість доповнити емоційну атмосферу вечора піснями та віршами.

Пісня «Засумований я» у виконанні Березівського отця-декана Романа Шкабрія та пароха Баня-Березова і Лючок отця Михайла Дрогомирецького, вірші, які прочитали одинадцятикласники, викликали у багатьох присутніх сльози на очах. Після розповіді ведучих про березівський період життя Михася (так його любовно називають у селі дотепер) звучала «Пісня про Березів» у виконанні двох названих священиків, дяка, автора пісні Михайла Геника, вчителя Ігоря Геника, директора школи Василя Ігнатюка.

Про відданість священика Церкві, Україні, його жертовність заради людей розповіли житель Середнього Березова Дмитро Скільський, член Спілки театральних діячів України Марія Ігнатюк, етнограф Ганна Малкович, актор, родич священика Зіновій Симчич. Всі вони розповідали про душпастиря, який допомагав не померти з голоду, видавав потребуючим духовну опіку, передавав кілька рублів студентці, яка терпіла матеріальну скруту, чи вільно, без підготовки перекладав текст з іноземної на рідну мову.

А далі — розповідь отця-декана Романа Шкабрія про арешт отця Сулятицького, його перебування в неволі та на засланні. Всі присутні в залі стоячи виконали коляду сибірських невільників-українців «Сумний святий вечір», згадуючи долю не тільки священика, але й інших невільників сибірських тюрем і гулагів. Нікому не було соромно за сльози на очах. Це був спогад про померлих і тих, хто зумів повернутися в рідну сторону.

Роки неволі не зламали переконань священика, а, навпаки, утвердили у вірі, спонукали до самовідданої діяльності заради людей, до прояву прихильності і любові до ближніх. Спогади тих, хто був поруч із священиком в часи неволі, засвідчують, що приклад стійкості отця допомагав іншим засудженим вистояти, не зламатися. Про це розповіла вчитель християнської етики Лідія Симчич.

Повернувшись додому, отець Михайло активно продовжив душпастирську діяльність у підпіллі. Не одна служба Божа була відправлена, не одна дитина була охрещена, не одне подружжя отримало шлюб в хаті священика. А скільки добрих справ вчинив старий священик, надаючи не тільки духовну, але й матеріальну допомогу віруючим – давав поради, безплатно здійснював обряди, купував радіоприймачі бідним людям для того, аби ті могли слухати службу Божу з Ватикану, приносив гостинці дітям, з якими разом пастушив корову на пасовищі. В будь-якій ситуації священик дотримувався Божих заповідей, демонструючи оточуючим вірність Богові і людям до останнього дня свого земного життя...

Запис звуків трембіт, який прозвучав у залі, нагадав людям старшого і середнього поколінь сумну подію тридцятирічної давності. Тоді під звуки цих сумноголосих гуцульських інструментів під орудою Василя Кривульчака з Космача – священика і учня покійного отця М.Сулятицького — соратники, родичі, численні вірні проводжали скромного, відданого і непохитного священика в останню дорогу.

Згадав своє невільницьке дитинство і Преосвященний Владика, який народився в Караганді і не раз там чув про діяльність отця Михайла, а потім, як священик підпілля, відвідував березівську хату Сулятицьких на Облогах, в якій в часи підпілля відправлялися служби Божі.

На закінчення вечора пам’яті єпископ Микола Сімкайло в супроводі згадуваних священиків відправив панахиду за померлого отця Михайла Сулятицького. Щиру молитву «Вічная пам’ять» підтримали всі присутні. В своєму слові-зверненні Владика закликав березунів до непохитності, яку проявляв отець Михайло, вірності Церкві, Україні і підкреслив важливість проведення подібних заходів, які дають змогу молодому поколінню мати гідний приклад для наслідування. Правлячий архиєрей також подякував всім, хто докладав своїх зусиль і старань в підготовку вечора пам’яті. Це священики Роман Шкабрій, Михайло Дрогомирецький, вчителі Лідія Симчич, Марія Симчич, Ігор Геник, Ганна Сулятицька, Любов Думанська, директор школи Василь Ігнатюк, викладач Івано-Франківської медакадемії Микола Сулятицький, дяк Михайло Геник, директор Народного дому Василь Томич, оператори озвучення Петро Паланюк, Василь Васкул, підприємці Роман Сулятицький та Святослав Вітковіцький.

Подяку всім, хто взяв участь у щирій молитві за душу непохитного священика, висловили Євгенія Урбанович та Зіновій Симчич, які свято бережуть пам’ять про свого славного родича і запросили присутніх оглянути фотовиставку, присвячену життю і діяльності отця Михайла Сулятицького.

Василь Ігнатюк